«Він ніколи не ховався»
Історія загиблого військового
Юрія Миронова
Юрій народився 5 січня 1994 року, мешкав у селі Кожичі поблизу Львова. Навчався у Львівському поліграфічному коледжі.
Ще в дитинстві захоплювався історією та математикою – усе нове схоплював на льоту. Був чудовим другом для однокласників. Мама згадує, як у першому класі Юрко плакав і казав: «Мені нецікаво в школі» – бо вже все це знав. Мама займалася з ним із малечку, тож до школи Юрій пішов добре підготовленим.
Після 9-го класу Юрій вступив до Львівського поліграфічного коледжу. Хоч шкільні вчителі характеризували його як здібного учня і хотіли, щоб Юрій продовжив навчання, але хлопець обрав свій шлях. У старшому віці захоплювався комп’ютерами, любив грати в ігри, стежив за футболом. Після навчання працював, допомагав родині, завжди знаходив час, щоб підтримати близьких.
«Він ніколи не казав, що не хоче йти служити. Або, наприклад, “викупи мене” чи щось таке. Такого не було. Казав: “Я йду, повістка прийшла – і все”», – пригадує одна з бабусь бійця розмови з Юрієм після початку повномасштабного вторгнення.
Юрія мобілізували під час війни. Він не ховався – сам сказав, що піде. Спочатку був на навчанні в Івано-Франківську та на Волині, а пізніше поїхав на завдання до Луганської області. Тримав зв’язок із усією родиною. Востаннє зателефонував перед виходом на чергове завдання – після того не повернувся.
Спершу сім’ї повідомили, що Юрій зник безвісти. Рідні рік сподівалися, що він живий, і чекали його повернення додому. Але згодом, після аналізу ДНК, експертиза підтвердила смерть бійця.
Після загибелі Юрія рідні почали бачити знаки. Спочатку дідові приснився сон – ніби до церкви їде трактор і везе труну, але вона порожня. А перед Пасхою бабуся побачила Юрія уві сні – він прийшов додому, різав м’ясо, ковбасу й сказав: «Я такий голодний». До того родина весь час молилася за його здоров’я, щоб він повернувся живим. А одного дня бабуся відчула холод біля вікна – наче відчутна тінь пройшла поруч. Це їй здалося натяком на загибель душі онука.
Підготувала Пирогова Аліна, студентка спеціальності «Журналістика»