Фронт вчить радіти 
життю: історія 
Антона Стефанишина

Антон Стефанишин – ветеран російсько-української війни та волонтер. Львів відіграє важливу роль у його житті: тут він народився, навчався у середній школі №81 (нині – Ліцей №81 ім. Петра Сагайдачного Львівської міської ради), а згодом – у Львівському поліграфічному фаховому коледжі за спеціальністю «Комп’ютерна обробка текстової, графічної та образної інформації» (з 2000 до 2004 року). Пізніше навчався в Українській академії друкарства, яку закінчив у 2007 році.

У виборі спеціальності Антона важливу роль відіграла зацікавленість у комп’ютерних технологіях. Навчання у коледжі він обрав через унікальність спеціальності на той час. З пієтетом і вдячністю Антон згадує своїх викладачів – куратора Іванну Григорівну Писаренко, Зоряну Віталіївну Гавриленко-Бойко, Тараса Антоновича Щесюка і Володимира Івановича Сабата. Під їхнім впливом, розповідає Антон, формувався його світогляд, професійні інтереси та моральні принципи.

Антон був активним студентом: брав участь у різних заходах, театральних постановках, займався народними танцями в Зразковому ансамблі «Квіти України», де був солістом. Також захоплювався стрільбою з лука на СКА.

З 24 лютого 2022 року Антон виконував волонтерську роботу та дбав про безпеку рідних. А з березня став на захист України у лавах Територіальної оборони, яка на той час ще тільки формувалася. Службу у війську розпочав як стрілець. Підготовка проходила під керівництвом інструкторів із Литви, Канади та США. Наставники намагалися передати весь свій військовий досвід за кілька днів. Близькі Антона хвилювалися, але розуміли, чому він зробив цей крок, і підтримували його.

Про стосунки з побратимами каже так:
«Війна – це не лише смерть, більшу частину – це побут. Звісно, що були різні ситуації: було, що й сварилися, було, що й сміялися, жартували. Відчуття того, що ти можеш загинути будь-якої хвилини, зближує людей».

Антон і надалі підтримує зв’язок із побратимами. Наразі організовує збори коштів, шукає фінансування у громадах за кордоном, адже потреби фронту – суттєві.

Важливою емоційною підтримкою для Антона були дитячі малюнки, які він отримував із різних куточків України. Він згадує:
«Це дуже допомагає, коли ти виснажений, у холоді, болоті, під ворожими обстрілами. Це дає розуміння, що все, що ти робиш, ті труднощі, які переживаєш, — не даремні. Якесь дитя може заснути в теплій домівці та мати нормальне дитинство. Адже коли ти потрапляєш на фронт, весь інший світ, твоє оточення – зникає. Ти залишаєшся сам на сам із війною. Не знаю чому, але друзі, знайомі просто перестають дзвонити, писати і відсторонюються. Так було не лише в мене, а й у багатьох побратимів».

Фронт навчив Антона бачити щастя в дрібницях і шукати позитив у всьому, що його оточує. Він ділився з аудиторією різноманітними спогадами та почуттями через пости у Facebook.

У сьогоднішньому цивільному житті він цінує те, що без страху прильотів може просто пройтися кілька зупинок пішки, спостерігаючи, як навколо вирує життя: діти бавляться на майданчиках, якась бабуся виглядає з вікна, хтось іде за руку з коханою – навколо тихо й спокійно.

Життєвий урок, яким з нами хоче поділитися Антон, такий:
«Найцінніше – це людське життя і звичайна буденність, яку ми часто не помічаємо. Уміння радіти простим речам, підтримувати близьких і бути вдячним – це те, що робить людину щасливою навіть після найтемніших часів. Пам’ятайте про тих, хто віддав своє життя, аби ви мали майбутнє. І живіть так, щоб не було соромно перед тими, хто не дожив до сьогодні».

Сьогодні Антон звільнений у запас і адаптовується до цивільного життя.


Підготувала Аліна Стасюкевич, студентка спеціальності «Журналістика»