Той, хто був сповнений 
влади та миру
Володимир «Лис» Сененько 

18 травня. Олена Сененько. Оновила основну світлину. Свічка…, а в коментарях співчуття.

19 травня. Фейсбук. Олег Беличенко: «Лис…, як же так… Біль і сум…, ми втратили частинку себе…, втратили одного з найкращих, одного з нас, Друга та Воїна…».

Того ж дня. Львівська міська рада: «20 травня Львів прощається із захисником Володимиром Сененьком…».

Таких заголовків того дня ви прочитаєте дуже багато. Вам буде здаватися, що це не ваш, це хтось інший, це вас не стосується. Проте ні, це не хтось інший. Це наш. Це випускник. Випускник Львівського поліграфічного коледжу. Тому про нього ми маємо не тільки знати, але й пам’ятати.

Липень. А точніше 28 липня. 1988 рік. Львів. На світ з’являється чудовий хлопець, який навіть не знає, що в майбутньому стане Героєм. Йому дають ім’я Володимир, що за слов’янським походженням буквально означає «володіти світом». Спочатку навчався у ліцеї № 28, а після його закінчення, у 2003 році, вступив у Львівський поліграфічний коледж на спеціальність «Комп’ютерна обробка текстової, графічної та образної інформації».

Куратор Надія Петрівна Цвик каже: «Врівноважений, дисциплінований, самостійний. Правила поведінки завжди свідомо виконував. Користувався повагою серед викладачів. Мав авторитет серед товаришів. Батьки приділяли належну увагу вихованню сина. В сім’ї панували доброзичливість, взаємна турбота і взаєморозуміння між батьками та дітьми». У характеристиці з особої справи зазначається: «… На заняттях недостатньо активний, не проявляє ініціативи. Пройдений матеріал засвоює задовільно. Деякі предмети даються дуже важко. За характером – спокійний. По відношенню до товаришів та старших – ввічливий».

Після закінчення Львівського поліграфічного коледжу в 2007 році вступив здобувати вищу освіту в Українську академію друкарства.

Протягом свого життя працював менеджером у різних компаніях. Найбільше захоплювався музикою. Особливо любив бандуру. Був учасником капели хлопців-бандуристів «Гамалія» Центру творчості дітей та юнацтва Галичини. На своїй фейсбук-сторінці вони написали: «Сьогодні на щиті повертається наш «гамаліївець» Володимир Сененько… 4 дні тому він коментував цей спогад… На цій світлині він був разом з нами, щасливий, писав, що це було незабутньо… Мав усі підстави не бути на фронті та добровільно обрав шлях Лицаря. Біль стискає груди… Щирі співчуття рідним! Вічная світлая пам'ять достойному Лицарю України».

Із початком повномасштабного вторгнення РФ став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України у Донецькій області у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Був нагороджений численними відзнаками, зокрема почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» та медаллю «Хрест Сил територіальної оборони».

16 травня 2025 року при виконанні бойового завдання на Донеччині загинув. Йому було 36. У нього залишилися дружина, маленька донечка, батьки та брат. «Лиса» поруч з нами більше нема, але він завжди в наших серцях, у наших розмовах, у наших спогадах. Тому згадаємо, що пишуть про нього його знайомі люди:

«Ти був справжнім та надійним…Твоє «Та ну добре, добре!» я запам’ятаю на все життя. Як ти то казав зі своєю інтонацією, то ми всі розуміли – буде все зроблено як треба або краще. І як насилу виштовхали тебе до «мєдіка», коли ти прибив пальця, бо сам ти не їхав – мав купу справ… І ще багато всього… Ти назавжди в наших серцях і в нашій пам’яті. Честь та шана тобі, Герою», – написав Олег Беличенко.

«Володимир – менеджер у цивільному житті, перехоплювач безпілотників – на війні. І мій найкращий чоловік по житті. Сьогодні захищає кожного з нас на Донецькому напрямку від скидів та аеророзвідки ворога», – писала дружина Героя на своїй фейсбук-сторінці, коли збирала чоловіку на бронежилет.

«Не конфліктний, в суперечливих ситуаціях завжди намагався знайти компроміс, здатний йти на поступки. До суспільно значимої діяльності ставився відповідально, проявляв ініціативу в питаннях допомоги іншим», – ділиться з нами кураторка Надія Цвик.

«Вічна пам'ять таким героям. Володимир здобув 3 медалі і був чоловіком та батьком моєї сестрички, невимовний біль. Смерть ворогам!» – написала сестра дружини Володимира – Валерія.

Закінчити цей пам’ятний текст хочу словами з проповіді священника, яку він виголошував на похороні Володимира: «Жертва Володимира – це жертва, яку ми маємо пам’ятати. Кожен має поставити собі запитання: що я маю змінити у собі як українець, як українка?, що я маю викреслити в собі?, що я маю зробити, щоб ця країна стала кращою?


Підготувала Марина Скалига, студентка спеціальності «Журналістика»