«Допоки ти рухаєшся, 
ти – живеш!»
Історія зниклого безвісти 
Артема Ярошука

Народився 23 жовтня 1997 року у селі Видраниця, що на Волині. З дитинства був старанним та спокійним. Середню освіту здобував у Видраницькій ЗОШ. У школі вчився добре, оцінок менше 9 не мав. Більше схилявся до гуманітарних наук, особливо любив історію, географію, англійську мову і зарубіжну літературу. Неодноразово був учасником олімпіад з історії та географії.

Впродовж усього життя Артема супроводжував старший брат Роман, хлопці разом вчились у школі, згодом вступили в один коледж, а потім їх, як і багатьох українців, об’єднала служба, яка і розлучила нестерпним очікуванням.

З особливим теплом Роман згадує момент, коли вони у дитинстві грали у футбол, наголошуючи: «Коли ми грали разом – ми були непереможні. Завжди старались допомагати один одному».

Коли настав час обирати куди вступити, Львівський поліграфічний фаховий коледж теплом відгукнувся обом братам, особливо спеціальність друкаря, яку вони і обрали, адже з друкарською справою їх тісно пов'язує родина.

Артем і Роман були вихованцями «династії» поліграфістів: їхня мама — лінотипіст, двоюрідна сестра спеціалізується на редактурі та верстці статей, а двоюрідний брат працював дизайнером, а з часом і друкарем, на широкоформатному друці.

У коледжі кураторкою Артема стала Наталія Володимирівна Ярка, яка згадує про хлопця так: «Був дуже тихим, скромним і непомітним. Таке було перше враження. Завжди з такою цікавістю в очах дивився, слідкував і слухав. Був дуже старанним студентом, як у навчанні, так і на практиці». Попри спокійну поведінку хлопця, Наталія Ярка виокремлює його вміння стояти на своєму, відстоюючи власну думку. У студентському житті активної участі майже не брав, адже з 2 курсу поєднував навчання з роботою. На роботі він був вимогливий та відповідальний Артем Васильович, а вдома веселий і жартівливий Тьома. Ранкове навчання переходило в пізню роботу – часу на відпочинок не було. Таким було життя 17-річного студента.

У грудні 2023 року Артема мобілізовують. Він потрапляє у 80-ту штурмову бригаду. Підготовку проходив на Житомирщині, де через зимовий холод та важкі умови Артем часто хворів. Відпочинку було вкрай мало, проте він тримався гідно. «Якщо щось лягає на його плечі, – згадує старший брат Роман, – він це витримає».

Артем захоплювався кіберспортом. Його гуру був гравець з ніком «Index», на службі в армії хотів взяти такий позивний – не дозволили. Довелось скоротити, тому з'явився новий герой – «Декс».

Після проходження навчання бригада відправляється на Сумщину. З усіма завдання Артем справляється на відмінно, тож йому присвоюють посаду кулеметника. Найважчим період у військовій службі хлопця стає кінець зими, коли бригада виконує завдання на Курському напрямку. 6 березня, під час виконання бойового завдання, Артем зникає безвісти.

«Вже ніби і рік пройшов, а все наче вчора було», – вкотре згадує про цей день Роман. Відстань між позиціями братів тоді була менше 10 кілометрів, проте зустрітись їм так і не вдалося.

На запитання, як можна допомогти родинам зниклих безвісти, Роман відповідає так: «Найкраще – це психологічна допомога. Моральна підтримка, добре слово, втішити, заспокоїти, просто поговорити. Принаймні нашій мамі цього бракує».

Також наголошує про важливість щоденної хвилини мовчання та публічних акцій. Молоді радить не зациклюватись на помилках, робити все для того, щоб прожити життя щасливо та рухатись далі, бо «поки ти рухаєшся – ти живеш».


Підготували Марія Примак і Злата Загоруйко, студентки спеціальності «Журналістика».