Марсове поле – місце пам’яті, 
слави і болю. Долі героїв
Михайлов Юрій Ігорьович 
«Друг Елвіс» 

Марсове поле у Львові – простір, сповнений глибокої пам’яті, слави та болю. Тут спочивають герої, які віддали життя за Україну, і кожне ім’я – окрема історія мужності, жертовності й незламності духу. Одним із таких героїв є Михайлов Юрій, відомий побратимам як «Друг Елвіс». Його життєвий шлях – це приклад щирого патріотизму, сили характеру й відданості справі захисту рідної землі. Я хочу розповісти історію випускника нашого коледжу – Юрія Михайлова, хлопця, який потрапив на фронт зовсім не випадково. 

Юрій народився 7 грудня 1996 року у Львові в сім’ї Оксани та Ігоря Михайлових, що мешкали на Левандівці. Батько та мати Юрія були, за словами куратора групи Юри Чухілевич Вікторії Василівни, «правильними» людьми, тобто вони жили звичайне життя, виховували сина та завжди хотіли для нього найкращого. Юрій навчався в середній загальноосвітній школі №64 міста Львова (сьогодні – ліцей «Гроно» Львівської міської ради). Після 9 класу (2012 рік) вступив у Львівський поліграфічний коледж УАД на спеціальність «Комп’ютерна обробка текстової, графічної та образної інформації». 

На 1 курсі Юра зарекомендував себе позитивно як старанний, відповідальний, але не завжди дисциплінований студент. За словами куратора багато занять пропускав, міг вчитися краще, проте особливих зусиль до цбого не докладав Але був активним. Виконував обов’язки заступника старости групи та брав участь у громадському житті групи. Зі всіма одногрупниками був у хороших стосунках, але найкращим другом Юра обрав Степанова Романа, з яким спілкувався і після закінчення коледжу. 2 курс коледжу давався Юрі вже тяжче, оцінки були переважно «задовільні». На початку 3 курсу він перевівся на заочну форму навчання. Кураторка Вікторія Василівна про це згадує так: «2014 рік. Революція, майдани... Юра дуже цим опікувався та переймався. Йому було не до навчання. Він з одногрупниками часто ходив на мітинги у Львові, та й у Києві, якщо я не помиляюсь, був на початку цього всього. Тому вирішив перевестись на заочне відділення». 

Він дійсно був у 2014 році на Майдані у Києві, де навіть отримав 2 контузії від вибухів. Хотів йти воювати ще тоді, проте «верхівка» УНСО відмовили його, мовляв, він ще замолодий. Але він  й надалі продовжував займатись національно-патріотичним вихованням: їздив у школи, де проводив вишколи для дітей. 

За характером він був активний, доброзичливий, комунікабельний, амбітний, революціонер. Завжди усміхнений та жартівливий. Проте політична ситуація 2014 року змінила його цілі на життя. Після завершення навчання у коледжі, працював у сфері торгівлі, але водночас був активним учасником руху УНА-УНСО (Українська національна асамблея – Українська народна самооборона). Це добровільне націоналістичне об’єднання громадян, члени якого зообов’язані бути активними провідниками української національної ідеї. Не дивно, що він був членом цієї організації, адже ще в коледжі він прагнув потрапити в подібне оточення. Саме там він познайомився із Олегом («Лісоруб») – товаришом, побратимом, з яким пройшов свій шлях війни. Олег згадує про Юрія так: «Юра запам’ятався мені як хороший товариш, хороший друг. Познайомились ми вишколах УНСО. Від інших відрізнявся тим, що завжди був готовий допомогти, яка б ситуація не була». За словами Олега, Юрій полюбляв «чудити». Наприклад, згадує побратим, з’їсти 5 пачок мівіни на спір. Також Юра у вільний час захоплювався туризмом та скелелазінням. За словами близьких, був «винятково доброю, веселою та кмітливою людиною». 

Чому позивний «Елвіс»? У 2014 році на вишколах УНСО Юрій мав довге волосся, чим нагадував Елвіса Преслі. З цього моменту для побратимів він став «Друг Елвіс». 

«Юрій був дуже розумним. Його, що не запитаєш, він знав відповідь. Дуже начитана людина, з якою було цікаво поспілкуватись. Дуже добре розумівся у військовій справі та у плануванні військових операцій», − говорить Олег.

Повномасштабне вторгнення застало його вдома, у Львові. Одразу ж, в перший день, Юра добровільно став на захист Батьківщини від окупантів. Разом з товаришами довго вирішували куди. Спершу хотіли у 10 штурмову бригаду, бо там були знайомі, але був великий набір людей та сказали чекати. Чекати вони не хотіли, адже якраз розпочалась облога Києва, тому Юра разом із товаришами вирушили в Київ, де вступили у ТрО. Знаючи про його активну націоналістичну діяльність чи дивує це? Зовсім ні. Боронив Україну спершу у складі 112-ї окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління «Північ» Сил територіальної оборони Збройних Сил України, а згодом – військової частини А4714 (формування Сил безпілотних систем ЗСУ). «Друг Елвіс» виконував бойові завдання на Київщині, Харківщині, Донеччині та на Запорізькому напрямку. Брав участь у контрнаступі 2023 року. 

До служби Юрій ставився дуже відповідально. Коли його назначили позаштатним медиком у підрозділі, він прочитав всю можливу медичну літературу, укомплектував сам рюкзак першої медичної допомоги та завжди ризикував життям, як хтось потребував його допомоги. У 2022 році на Харківщині під обстрілами, почувши крик про допомогу, Юра одразу вибіг з укриття, навіть попри загрозу повторного артобстрілу. Вільний час на службі він присвячував розмовам з коханою дружиною Діаною. Головним планом на майбутнє в нього було щасливе подружнє життя без війни. Також мріяв продовжувати свій бізнес, яким займався до війни – продавати запчастини до вантажівок. 

Елвіс був дуже активний, сидіти на місці він не міг. Весь час шукав, що робити, адже без діла сидіти не міг. Юрій – людина, з якої дивувалось все його оточення, проте до нього тягнулись, адже він був щирим та веселим. Важлива риса його характеру – вірність. Він був вірний собі, побратимам, дружині та Україні. Завжди прагнув більшого та хотів розвиватись. Коли чогось не знав, постійно намагався виправити це. Легко вчився чомусь новому. 

«Юра завжди казав, що він не може померти». Побратим Олег згадує, що дійсно в Юрія навіть у цивільному житті було багато ситуацій, коли він міг загинути, але завжди вдача була на його стороні. Побратими навіть жартували, що у випадку ядерної війни, на Землі залишаться таракани і «Елвіс». 

За 4 місяці до смерті перевівся у інший підрозділ та разом із дружиною переїхав у Дніпро. Загинув 14 лютого 2024 року виконуючи бойове завдання. Про це повідомив його побратим Михайло Стрижка – боєць 14 полку ЗСУ. Він згадує про Юрія так: «Ми не були близькими з Елвісом, проте єдине, що можу сказати це те, що він був не лише хорошим бійцем, а й хорошим другом для своїх побратимів». 

«Це невимовна втрата для нас усіх, для його близьких, для України…», − каже Вікторія Василівна Чухілевич.  Його імʼя повинно назавжди залишитись у строю – як символ мужності, гідності й самопожертви в боротьбі за свободу України.

Підготувала Роксоляна Матіїшин, студентка спеціальності «Журналістика»