Від студентської парти 
до саперної справи: 
історія Андрія Сеника

Андрій Сеник, позивний «Бабак», — військовослужбовець 10-го окремого батальйону розмінування, сапер і оператор БПЛА. Він народився у селі Мальчиці Яворівського району Львівської області, там же навчався і закінчив загальноосвітню школу I–II ступенів. Згодом Андрій став студентом Львівського поліграфічного фахового коледжу, де навчався за спеціальністю «Комп'ютерна обробка текстової, графічної та образної інформації». Студентські будні, друзі, викладачі й цікаві моменти сьогодні для нього — вже спогади, до яких часто хочеться повернутися.

З теплом і вдячністю Андрій згадує свою кураторку Марію Степанівну Захарків та інших викладачів, які вкладали в студентів не лише знання, а й частину себе. Роки навчання він називає цікавими, веселими й по-своєму незабутніми.

Влітку 2024 року Андрій вирішив стати на захист України. До війська він пішов добровільно. Після базової загальновійськової підготовки потрапив до 10-го окремого батальйону розмінування, що базується на Волині.

З часом його військова діяльність повʼязалася із саперною справою. Для здобуття необхідних знань і навичок Андрія направили до Чехії, де він пройшов базовий курс підготовки сапера. Після повернення навчання продовжилося: ще два спеціалізовані курси він пройшов у Львівській області та Чернігові.

Перший практичний досвід розмінування Андрій здобув в Ізюмі. Згодом працював на Миколаївщині, Херсонщині та Чернігівщині. Саперна робота, за його словами, — це велика відповідальність, де немає права на легковажність. Тут важливі уважність, холодна голова, дисципліна та постійне навчання.

Проте служба не обмежується розмінуванням. Андрій допомагав прикривати небо від ударних безпілотників та «шахедів», брав участь у будівництві оборонних позицій на Харківщині.

Позивний «Бабак» Андрій отримав від побратимів на початку служби. Він любив поїсти ввечері, а одного разу в Харкові серед ночі ласував сухариками й розбудив усіх навколо. «Ти точно бабак», — сказали йому тоді побратими. Так жартівливе прізвисько і стало його позивним.

2026 року в його військовому житті з'явився новий напрям. Андрій навчився керувати важким бомбером «Вампір», а також самостійно опанував FPV-дрон. Тепер він може називати себе не лише сапером, а й оператором БПЛА.

Сьогодні Андрій продовжує займатися гуманітарним розмінуванням на Миколаївщині. Робота непроста, але він розуміє її важливість: кожна очищена від небезпечних предметів ділянка — це можливість для людей безпечніше повернутися до нормального життя.

Також у цієї історії є любовна лінія. Під час служби Андрій познайомився зі своєю теперішньою дівчиною — Юлією.

Після війни Андрій мріє просто й по-людськи: повернутися додому живим і здоровим, створити сім'ю та виховувати дітей. Залишатися в армії після перемоги він не планує. Натомість розглядає можливість відкрити власний бізнес у сфері торгівлі або працювати водієм.

Іноді дивно усвідомлювати, наскільки сильно змінюється життя після коледжу. Колись Андрій сидів за студентською партою, спілкувався з друзями та думав про майбутнє, а через кілька років опинився в іншій реальності: навчається саперної справи, працює з безпілотниками та щодня виконує завдання, від яких залежить безпека інших людей. Та, як вважає він сам, де б ми не були й чим би не займалися, частина нас завжди залишається там, де минули наші найкращі студентські роки.


Підготувала Аліна Стасюкевич, студентка спеціальності «Журналістика».